mBlogs

Вот список определений терминов по истории Украины. Теримны с модульной контрольной работы №1 КИИ ДонНТУ. Также прилагается методичка в электронном виде. Список терминов: Палеоліт, трипільська культура, місто-колонія, автохтонне населення, феодальна держава, «Руська Правда», монголо-татарська навала, Річ Посполита, шляхта, Люблінська унія, полонізація, магдебурзьке право, Військо Запорозьке, реєстрове козацтво, клейноди, «Буквар» І.Федорова, Гетьманщина, Руїна, громада, Чорна рада, земства, вертеп, українське національне відродження, Емський указ, Валуєвський циркуляр. 

Палеоліт (від грец. παλαιός — давній і грец. λίθος — камінь) — давня кам'яна доба; найдавніший період людського суспільства. Щодо тривалості існують різні думки (від 2 млн. до 160—200 тис. років). Кінець палеоліту датується близько 13 тис. років тому (10 000 — 12 000 років до Р. Х.). Давня кам'яна доба — час життя класичного неандертальця. Європа, Передня Азія і Африка були місцями поширення неандертальця. Антропологічно він був подібним сучасній людині (кроманьйонець). Але тільки у Європі так званий «класичний» неандерталець мав антропологічні відмінності. Він зник у 27 000 роках до Р. Х. внаслідок холодів (можливо ворожнечі з прибулими з Азії в Європу кроманьйонцями приблизно в 40 000 р. до Різдва Христового). Після 27,000 року до Р. Х. зустрічається тільки сучасна людина кроманьйонець). За палеоліту сформувався первіснообщинний лад. За раннього і середнього палеоліту люди жили на дородовій стадії первіснообщинного ладу, за пізнього палеоліту — матріархально-родовим ладом, що набув дальшого розвитку за наступних історичних часів — мезоліту і неоліту. Останнім часом існування матріархального ладу ставиться під сумнів провідними дослідниками. Теорія про матріархальний лад базована на поширеності зображень жінок; Замість матріархату його намагаються пояснити теорією про зачатки сучасного мистецтва у людей кам'яної доби, в центрі уваги якого була поставлена жінка як один з найвиразніших образів культури. Палеоліт характеризувався поширенням примітивних знарядь праці з дерева, каменю і кістки, пануванням мисливства та збиральництва. Давня кам'яна доба характеризується льодовиковим періодом, іншими контурами землі і іншим рівнем моря. Палеоліт ділиться на три доби: Ранній палеоліт (2 500 000 до Р. Х. — 120 000 до Р. Х., приблизно): Це був час сокири. Людина цієї доби названа антропологами Хомо Хабіліс (Homo habilis) і Хомо Еректус (Homo erectus). Середній палеоліт (300 000 до Р. Х. — 30 000 до РХ, приблизно): Вироблені крем'яні знаряддя. Час кремезних, низькорослих неандертальців. Пізній палеоліт (30 000 до Р. Х. — 10 000 до Р. Х., приблизно): Людина цієї доби названа кроманьйонець, або сучасна людина. 

Трипільська культура, або Кукутені культура (рум. Cucuteni), або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Біля Трипілля Вікентій Хвойка в 1897 році виявив і дослідив пам'ятки цієї культури. Періодизація: Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України). Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи[1]: -Початковий: 5300—4000 до Р. Х. (румунське Прикарпаття) -Ранній: 4000—3600 до Р. Х. (Прутсько-Дністровське межиріччя) -Середній: 3600—3100 до Р. Х. (Дністро-Бузьке межиріччя) -Пізній: 3100—2500 до Р. Х. (Дністро-Дніпровське межиріччя)

Місто-колонія – це поселення в Північному Причорномор’ї, засноване Греками у VII – I столітті до н.е. Приклади: Ольвія, Херсонес, Тіра, Пантікапей. 

Автохтонне населення – це корінне населення будь-якої території, наприклад, автохтонне населення українських земель були слов’яни. Феодальна держава – це держава, яка існувала в період середньовіччя і мала 2 основні класи: феодали і залежні від них селяни, наприклад, Київська Русь (IX – XI ст.) «Руська Правда» (тут правда в значенні лат. iustitia, грец. διχαίομα) — збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI—XII ст. на основі звичаєвого права. 

Руська Правда мала безпосередній вплив на всі правові пам'ятки литовської доби в історії України (наприклад, «Судебник» Казимира IV, 1468); за посередництва Литовських Статутів (1529, 1566, 1588) деякі норми увійшли до українського права гетьманської доби. Монголо-татарська навала — відносно сучасна назва історичних подій, які відбувалися у XIII-XIV ст. на землях Русі. Під час цих подій відбулися значні зміни в суспільному і державному устрої тодішньої Русі, в результаті яких вона була включена в структуру Монгольської імперії, найбільшої держави світу тих часів.

Русь зазнала Монголо-татарської навали в 1237—1241 роках. Протягом зими 1237—1238 років військо Монгольської імперії завоювало Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. У 1239 році монголи оволоділи Переяславом Південним і Черніговом, а в грудні 1240 року штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його Горішнє місто. Протягом наступного 1241 року були завойовані Галицька та Волинська землі. 

Річ Посполита або Річ Посполита Обох Народів (пол. Rzeczpospolita Obojga Narodów — республіка) — феодальна держава, яка складалася з Польського королівства та Великого Князівства Литовського. До неї входила більша частина сучасних білоруських і українських земель — Галичина, Поділля, Волинь, Брацлавщина та Київщина.Ця держава була утворена союзним договором у м. Любліні — Люблінською унією 1569 року. Закінчила своє існування під час третього поділу Польщі у 1795 році.

Шляхта (пол. Szlachta) — суспільний, привілейований, провідний соціальний стан, форма аристократії у Польщі, Литві та на українських і білоруських землях, що входили у 14 — 18 століттях до складу Великого Князівства Литовського чи Речі Посполитої.Деякі елементи шляхти мали місце в гетьманській державі, на окупованих українських землях у складі Російської Імперії чи Австрії, Угорщини і Молдавії.

Люблінська унія 1569 (від лат. unia — союз) (пол. Unia lubelska; лит. Liublino unija; біл. Люблінская унія) — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Люблін 1 липня 1569 року. 

Полонизация (польск. polonizacja) — заимствование или насаждение польской культуры, в особенности, польского языка в землях с непольским населением, контролируемых Польшей или подверженных польскому культурному влиянию. Термин появился в 16 веке и происходит от латинского наименования Польши, в которой в то время была широко распространена латынь.

Магдебурзьке право (німецьке міське право) — одна з найвідоміших правових систем міського самоврядування в середні віки.Скодифіковані в XIII столітті норми звичаєвого права і судових ухвал німецького міста Магдебурга, перейняті згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України тощо.Феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріплювало права міських станів — купців, міщан, ремісників. Було юридичним виявом успіхів міського населення у боротьбі проти феодалів.

Військо Запорозьке — у XVI столітті офіційна назва козацького війська з центром у Запоріжжі, а від середини XVII століття — української козацької держави на чолі з гетьманом. Через розходження політики керівників Гетьманщини і кошових отаманів Запорозької Січі наприкінці XVII століття, єдність «Війська Запорозького» як єдиного військово-полтітичного тіла була порушена, що відбилося в появі терміну «Військо Запорозьке Низове», яким позначали Січ і підконтрольні їй території. Реєстрове козацтво – це частина українського козацтва, яка стояла на службі у влади Речі Посполитої у другій половині XVI – першій половині XVII ст. і була внесена до спеціального реєстру (списку). За свою службу вона отримувала жалування. Чисельність – від 300 до декількох тисяч козаків. 

Клейноди (німецькою — дрібний, малий) — відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у 15—18 століттях. Клейноди були військові (державні), січові, полкові, паланкові, сотенні, курінні тощо.Військові (державні) клейноди належали усьому війську (державі) і вручалися обраній на відповідну військову (державну) посаду старшині. Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню і вручалися обраній військовій і цивільній старшині. По закінченні терміну клейноди передавалися новообраній старшині або зберігалися до обрання у Генеральній канцелярії, січовій церкві, скарбниці тощо. Окремі клейноди: булава — відзнака гетьманської влади та кошового отамана на Січі. бунчук — відзнака гетьмана і кошового, що знаходилася у бунчужного. корогва — військова відзнака, що знаходилася у хорунжого. печатка — військова, січова, полкова або сотенна — зберігалася у генерального чи полкового судді, а сотенна — у сотника. литаври — військові клейноди, що знаходилися у довбиша. гармати — загальновійськові клейноди, що були у віданні генерального чи полкового обозного, а на Січі — у пушкаря. сурми — військовий, полковий та січовий клейноди під віданням сурмача. пернач або шестопер — відзнака полковника полку і паланки. значок — заступав у будні корогву військову та полкову, відзнака сотні куреня. тростина, або комишина, іноді ліска — первісне відзнака козацьких гетьманів, січових отаманів, а пізніше — відзнака генерального чи полкового судді. 

«Буквар» Івана Федорова — назва книги умовна, оскільки титульний аркуш або передмова відсутні. Відомий у 1574 році у Львові та в 1578 році в Острозі. Обидва видання мають післямови, в яких містяться дані про історію заснування друкарень, умови книгодрукування, підкреслюється зв'язок між книговиданням та освітою. Букварем Івана Федорова користувалися не лише в Україні, а й в інших слов'янських країнах з кирилівською абеткою.

Гетьманщина (офіційна назва: Військо Запорозьке) — українська держава на території центральної і північно-східної України, яка утворилася внаслідок Зборівського договору 1649 року. З 1654 року увійшла під протекторат Московського царства та зберігала свою автономію до 1764-го року, коли була ліквідована Катериною II. 

Руїна — період історії України кінця 17 ст., що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом. Деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви (І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича) й обмежують хронологічно 1663—1687 та територіально — Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Б. Хмельницького до початку правління І. Мазепи — 1657 – 1687 

Чорна рада 1663 — загальна козацька рада, яка відбулася 17-18 (27-28 червня) 1663 року на околицях Ніжина. Рада була скликана для обрання гетьмана Лівобережної України. Участь у чорній раді взяли не тільки козаки, але й селяни та міщани — «чернь», які також мали право голосу. 

Земства виникли завдяки реформі про місцеве самоврядування. Були створені після 1864 року і були установами, які займалися збереженням у належному стані місцевих шляхів сполучення, будівництвом і утриманням шкіл, лікарень, притулків, церков. 

Вертеп (старослов'ян. — печера) — народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (17-18 ст.). Він у своєму походженні має безперечний зв'язок із старовинною західно-європейською містерією. Вертеп, складається з різдвяної драми та механічно прив'язаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, т. зв. «свята», більш-менш стійка в своїй композиції, друга ж частина змінюється залежно від місцевих умов та, найголовніше, від здібності та дотепності вертепника. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. Дивлячись на вертеп, глядачі спочатку пригадували собі погоню Ірода за Христом, а потім від душі сміялися з Цигана, Ляха, Москаля, Жида, Селянина, Діда, Баби, Панотця, а найбільше зі свого улюбленого запорожця з його «жартами»

Українське національне відродження – це термін, що набув поширення у XIX ст. і уособлював процеси, пов’язані з пробудженням національної свідомості бездержавних народів Європи. 

Емський указ — розпорядження російського уряду, спрямоване на придушення української культури, підписане імператором Олександром II 18 (30) травня 1876 у м. Емсі (Bad Ems) (Німеччина). 

Валуєвський циркуляр 18 липня 1863 року — таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва, в якому наказувалося призупинити видання всіх книг «малоросійською» мовою, тобто українською мовою, окрім творів красного письменства. Відомі слова слова про те, що «никакого малороссійскаго языка не было, нѣтъ и быть не можетъ» були особистою позицією міністра Валуєва, який, на його думку, висловлював настрої «малоросів» . Така позиція була мотивом до створення указу.

Просвіта. Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка (колишнє Товариство «Просвіта») — українська громадська організація культурно-освітянського спрямування. Товариство «Просвіта» в Галичині народилося на противагу антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою, — з одного боку, і русофільській, — з другого. Для опрацювання статуту Товариства був створений комітет із представників академічної молоді, а також із таких діячів, як доктор Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, професор гімназії Павлин Свєнціцький та ін. 2 вересня 1868 року Міністерство освіти дозволило заснувати Товариство «Просвіта». Це стало підставою для скликання у Львові першого загального збору. Його організація була доручена конституційному комітетові на чолі з професором академічної гімназії Анатолем Вахнянином. 

Терор — найгостріша форма боротьби проти політичних і класових супротивників із застосуванням насильства аж до фізичного знищення. На Україні «червоний терор» вперше застосовано російськими большовицькими військами за першої окупації (січень — березень 1918), коли терористичними діями вславилися М. Муравйов. Влітку 1918 р. в радянській Росії розгорнулася боротьба між Чека і лівими соціалістами-революціонерами, які застосували індивідуальний Т. (вбивство нім. посла в Москві В. Мірбаха, в Києві нім. головнокомандуючого Г. Айхгорна, невдалий замах на Леніна, вбивство комісарів М. Уріцького і М. Володарського). Після того, як Чека одержала наказ «відповісти масовими екзекуціями» на найменший вияв опору сов. владі, хвиля розстрілів залила всю окуповану більшовиками територію.

Розкуркулення — операція експропріації селянських господарств у 30-ті роки XX століття в Україні, складова частина примусової колективізації. Здійснювалася на основі постанови ЦК ВКП(б) СРСР від 30 січня 1930 «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Формально спрямована проти найзаможніших селян (так званих куркулів; в Україні їх було близька 1,5 %), на практиці вилилась у репресії проти значної кількості середняків, які в Україні складали дві третини селян. Поряд із примусовою колективізацією розкуркулення стало передумовою занепаду сільського господарства й голодомору. 

Колективізація — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Малось на увазі, що сільськогосподарська продукція зросте на 150 %. Згодом колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності. У плані фактично ставилася мета перетворити всю робочу силу села, а також міста на робітників державних підприємств. Ця структура не лише передавала державі повний економічний контроль над громадянами, а й значно розширювала її політичне Панування над самостійним колись селянством. Сталін передбачав, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі. 

Індустріалізація — процес створення великого чи просто машинного виробництва в усіх галузях народного господарства і перехід на цій основі від аграрного до індустріального суспільства. Із завершення промислового перевороту розпочався етап індустріального розвитку суспільства. Основним його змістом був процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства. Індустріалізація забезпечила перевагу промисловості над сільськім господарством, важкої індустрії над легкої. Індустріалізація як світовий економічний процес зумовила другий етап науково технічної революції що розпочався в останні третині 19 ст... 

Інтегральний націоналізм — це ідеологія ОУН, розроблена Д. Донцовим наприкінці 20-х років. Ця ідеологія відкидала демократичні ідеали, а найвищою цінністю проголошувала національну державу, на чолі якої стоїть вождь. Націоналісти мало приділяли уваги соціально-економічному устрою держави. Головна мета – проголошення незалежності Української держави і її соборність (об’єднання навколо національної ідеї). На їхню думку, досягнути такої мети можна було будь-якими засобами. 

Репресії – це політика сталінського режиму наприкінці 20-х початку 30-х та наприкінці 40-х років, яка намагалася знищіти будь-яку опозицію і придушити національно-визвольний рух. Для цього організовувалися показові політичні процеси, позасудові переслідування, фізичне знищення «ворогів народу». Наслідки репресій: 1. Зміцнення особистої влади Сталіна 2. Створення образу ворога 3. Послаблення кадрового потенціалу країни 4. Підрив обороноздатності країни 5. Знищення національних еліт 5% населення СРСР пройшло через ГУЛАГ (головне управління лагерів) 

План «Ост» (нем. Generalplan Ost) — план немецкого правительства Третьего рейха по «освобождению жизненного пространства» (Lebensraum) для немцев и других «германских народов», предусматривавший массовые этнические чистки населения Восточной Европы . План был разработан в 1941 г. Главным управлением имперской безопасности и представлен 28 мая 1942 г. сотрудником Управления штаба имперского комиссара по вопросам консолидации германского народа, оберфюрером СС Мейером-Хетлингом под наименованием «Генеральный план Ост — основы правовой, экономической и территориальной структуры Востока» 

Рух Опору (Резистанс) — поняття, що увійшло в політичну літературу під час другої світової війни і вживається на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупації Німеччиною та її союзниками. Тоді діяли також комуністичне підпілля та радянські партизани. З початку 1960-х pp. під поняттям рух опору розуміється боротьба за національні, політичні та громадянські права народів, що є під контролем комуністичних режимів СРСР, країн Східної Європи. 

Колабораціонізм — термін сучасного політичного лексикону, походить від фр. collaboration — співробітництво. у широкому сенсі — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників. У роки Другої світової війни колабораціонізм був явищем розповсюдженим — і мав місце практично в кожній окупованій країні. у вузькому змісті — співробітництво французів із німецькою владою у період окупації Франції у ході Другої світової війни; проте загальновідома не лише добровільна співпраця французів, — але і данців, норвежців, татар, білорусів, українців, росіян та інших народів — із німцями за умов окупації останніми їхніх країн. іноді розрізняють колабораціонізм і кооперування (вимушений колабораціонізм). Причини колабораціонізму: 1. Бажання помститися радянській владі за розкуркулення та масові репресії. 2. Страх за своє життя і життя близьких. 3. Кар’єризм 4. Обман нацистської пропаганди. 5. Прагнення за допомогою Німеччини боротися за незалежність України. 

Депортація — інструмент радянської національної політики сталінських часів. Депортація народів являла собою насильницьке переселення громадян по національній ознаці у віддалені місцевості СРСР, де вони містилися в спецпоселения. Радянська депортаційна політика почалася з виселення білих козаків і великих землевласників в 1918–1925 роках. З 1930-х років починається відмова від колишньої національної політики, що виразилося в ліквідації культурної (а в ряді випадків і політичної) автономії окремих народів й етнічних груп. У цілому це відбувалося на тлі централізації влади в країні, переходу від територіального до галузевого керування, репресій проти реальної й потенційної опозиції, масштабних голодоморів.

Десталінізація – це система заходів щодо усунення найбільш неприйнятних проявів сталінського режиму і спроба проведення соціально-політичних та економічних реформ. Десталінізація мала обмежений характер і не торкалася підвалин існуючого ладу. Десталінізация в СРСР відбувалася у 1953 – 1964 роках. 

Реабілітація жертв політичних репресій в колишньому СРСР, у тому числі в Українській РСР, розпочалася після смерті Йосипа Сталіна. У період «хрущовської відлиги» насамперед було перевірено справи, сфабриковані у 1937—1938 роках, сотні тисяч несправедливо засуджених людей було реабілітовано. Процес реабілітації відбувався за ініціативи та під контролем Комуністичної партії Радянського Союзу, мав обмежений характер. В Україні реабілітовано, починаючи з 1956, більшість репресованих за час «культу особи» українських письменників, митців та деяких учених (із ліквідованих істориків, літературознавців, економістів і соціологів реабілітовано лише одиниці). 

Волюнтаризм (лат. voluntas — воля) — течія в психології і філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття в цілому. Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічному житті людини всупереч розумові; соціально-політична діяльність, яка, нехтуючи об'єктивними законами історичного розвитку, керується суб'єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснюють. Згідно з волюнтаризмом, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають хід психічних процесів. Властиву людині здібність до самостійного вибору мети і способів її досягнення, а також здатність ухвалення рішень, що виражають її особисті установки і власні переконання, волюнтаризм тлумачить як ефект дії, що стоїть за цими актами особливої ірраціональної духовної суті.

Відлига — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.) Його характерними рисами був певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя. Вираз «хрущовська відлига» пов'язано з назвою повісті Іллі Еренбурга «Відлига». Пізніше Микита Хрущов прокоментував цю назву; «Поняття про якусь «відлигу» — це спритно цей шахрай підкинув, Еренбург». Обмеженість десталінізації сприяла зародженню дисидентського руху, учасники якого виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, вільний розвиток української мови, та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність. У 1960—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. 

Шістдесятники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла в культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). У політиці 60-70 років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радяського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «вязні совісті», дисиденти). 

Українська Гельсінська спілка — українська громадсько-політична і правозахистна організація, заснована 7 липня 1988 року у Львові членами Української Гельсінської Групи. Головою Спілки було обрано Левка Лук'яненка. На базі УГС згодом була створена Українська республіканська партія. 

Русифікація — сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в Україні й інших країнах Східної Європи, за допомогою переходу чи переведення осіб неросійської національності на російську мову і російську культуру та їх подальшої асиміляції[1]. Русифікація зумовлена державною політикою російських режимів — спочатку царського, а згодом радянського, та обставинами, що в них перебували внаслідок своєї приналежності до Російської Імперії чи Радянського Союзу неросійські народи.

Конституційний процес – це процес створення і прийняття нової конституції. В Україні він розпочався у 1990 році та закінчився прийняттям конституції 28 червня 1996 року. Він передбачав декілька етапів. Законом України були внесені зміни і доповнення до діючої конституції 8 грудня 2004 року. 

Суверенітет — виключне право здійснювати верховну владу у певній державі (рідше — на окремій території, над окремою групою осіб) незалежно від будь-кого (відповідно суверенітет почасти тлумачиться як «повна незалежність»). Проявляється у властивості державної влади самостійно видавати загальнообов’язкові для всіх членів суспільства правила поведінки, визначаючи і забезпечуючи єдиний правопорядок, права і обов’язки громадян, посадових осіб, державних, партійних, громадських організацій і органів. Державні органи УРСР посилалися на суверенітет, починаючи з Декларації прав народів Росії 15 листопада 1917 р., що проголошувала «рівність і суверенність народів Росії» та їх право на самовизначення, аж до так званого союзного договору між УРСР і РРФСР 28 грудня 1920 р... Договори УРСР з Польщею, балтійськими країнами та іншими у 1920—1922 рр. виходять з цього ж принципу. Насправді, УРСР користувалася лише номінальним суверенітетом, знаходячись під контролем Радянської Росії і знаряддям її політики. З формального боку вона продовжувала окреме існування як держава і суверенна фікція: повнота влади була в руках іноземної надрядної держави (РРФСР) та її керівної сили — російської комуністичної партії. 

Співдружність Незалежних Держав (СНД) створена 8 грудня 1991 року в садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є спів засновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД. 14 серпня 2008 парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності.